Саунд-експерименти на перетині з візуальним мистецтвом

Конспект відкритої лекції куратора Музею мистецтв у Лодзі та Польського павільйону 55-ї Венеційської бієнале Данієля Музичука »Саунд-експерименти на перетині з візуальним мистецтвом. Від 1960-х і до сьогодні».

 

Конкретна музика (musique concrète) з’явилася в 40-рр. ХХ ст. у Франції. Це були експериментальні записи європейських композиторів та інженерів на магнітну плівку найрізноманітніших природних та штучних звуків, їх електроперетворення, змішування та монтаж.

Конкретну музику використовували для оформлення кінострічок, вистав і в контексті традиційної музики для надання нового звучання та сприйняття. Проте на пострадянському просторі тільки нещодавно розпочалося відродження пам’яті про здобутки східноєвропейських композиторів конкретної музики.

Сьогодні кураторський проект Данієля Музичука про різноманітні художні експерименти, створені на межі саунд-арту та візуального мистецтва є одним з наймасштабніших в Східній Європі.

У період Відлиги в так званому Східному блоці формується ціла інфраструктура – створюються експериментальні студії звукозапису в Варшаві, Москві, Плзені, Брно та Будапешті. Стають доступними високоякісні магнітні записи, які виготовлялися в Німеччині та Нідерландах, також з’являються “доморощені” синтезатори та модулятори.

1957 року засновується Експериментальна студія Польського радіо. Дозволивши появу першої в Східній Європі студії електроакустичної музики, влада легалізувала “какофонію дицибелів” в “публічному просторі”, де раніше офіційно існував лише соцреалізм.

Такий крок можна розглядати як елемент політичної гри проти Заходу, який демонстрував, що «ми сучасні», «ми подолаємо сталінський терор науко-технічною революцією».

Під проект Експериментальної студії було залучено чималі кошти для придбання найновішої техніки та для створення унікальної новаторської архітектурної споруди, яка проголошувала теорію відкритої форми, де простір використовувався для своїх потреб, а не навпаки. У стіни студії вбудували кольорові звукові панелі, які з одного боку відбивали звук, а з іншого – поглинали.

Творці Експериментальної студії перебували в парадоксальній ситуації: музика компонувалася на плівці – її різали, клеїли тощо, аж доки не досягався потрібний рівень модифікації звуку.

Але так виникала проблема: як представити відповідним органам графічний запис твору, адже традиційний нотний стан не міг відтворити неприродні шуми потяга, авто чи співи птахів… Так виникли експерименти В. Котонського таБ. Шафера із графічним записом для відтворення конкретної музики, які не мають нічого спільного з традиційними, адже можливості сучасної техніки перевершували звичні музичні інструменти.

Щоб домогтися належного фінансування, співробітники Польського радіо вказували владі на гібридний характер експериментальної студії. На студії було записано музику для радіопередач та кіно. Нова музика якнайкраще слугувала озвучування моторошних епізодів і для відтворення звуків космосу та мови інопланетян, а це в свою чергу сприяло розвитку міфу космічної епохи.

Новим етапом в розвитку Експериментальної студії стала поява Є. Рудніка та Б. Мазура, які на відміну від своїх попередників були не тільки композиторами, а ще й звукоінженерами. Відповідно “sound-продукт” відтепер створювався 1 людиною, а не в колаборації композитора та звукоінженера.

Такий підхід суперечив правилам конкретної музики й спровокував появу польського соноризму. Композиції Євгеніуша Рудніка 1970-х років надзвичайно подібні до східноєвропейського техно 1990-х років. Саме на його композицію Юзеф Робаковскі зняв перший в Польщі відео кліп, який демонструє видозміни червоного динамічного прямокутника.

Експериментальна студія була магнітом для композиторів-іноземців: Хью Девіс, Арне Нордхайм, Джон Кейдж, Корнеліус Кордью. Вони привозили до Варшави різноманітні звукові пристрої.

Західні композитори надихали польських на створення світло-звукових інсталяцій (в галереї «Foksal» п’ять днів поспіль відбувалися унікальні перформенси – група варшавських художників експериментувала зі світлом та звуками металобрухту, створивши першу серію індустріальної музики в Польщі).

1964 року у Варшаві було здійснено перший запис живої електронної музики Хью Девісом, якому допомагали Богдан Мазурек, Євгеніуш Руднік і Джон Тілбері.

На початку 1980-х років відбувається помітний спад в розвитку експериментальної музики, Європу охопила економічна криза, з’явилися апокаліптичні настрої, що в свою чергу спровокували активний розвиток панк-року. Інтерес до електроніки поновлюється тільки в 1990-ті роки, коли композиторам стають доступними нові інструменти й технології.

В 1970-1980-х роках соціалістична влада усіляко сприяла створенню масивного підконтрольного архіву радіопередач, які б мінімалізували кількість прямого ефіру. Епоха Експериментального радіо відійшла в минуле, а ціла низка найбільш значущих творів періоду Відлиги на сьогодні втрачена, немає ані відео, ані аудіо фіксації.

Понад 40 років оригінали записів було сховані в архівах Експериментальної студії й не викликали зацікавлення співробітників Польського радіо. Те, що ми знаємо про «звук» 1960-х років – в кращому випадку саундтрек до фільму або просто перелік композицій на папері.

Тому в 2012 році Данієль Музичук вирішив реконструювати деякі саунд-арт проекти соціалістичного періоду, залучивши до співпраці сучасних польських митців: Конрада Смоленського, Катажину Краков’як, Анну Зараднита Кшиштофа Топольського. Для Музею мистецтв у Лодзі вони створили проект «Sounding the Body Electric», де було реконструйовано звукову інсталяцію 1968 року «Просторово-музична композиція» Терези Кельм, Зигмунта Краузе й Генріка Мореля.

Конструкція складалася з 6 кабін, які оснащені джерелами звуку та кольорового світла. Відвідувачі отримали можливість контролювати звуки й трансформувати простір, таким чином їм вдалося побудувати власну композицію з інструментів, запропонованих художниками.

Також було реконструйовано проект Кшиштофа Водічко й Сабольча Ештейні під назвою «Просто транзисторні радіоприймачі» (1969), який був рефлексією на придушення «празької весни» (музиканти, володіючи лиш ввімкненими приймачами, які налаштовані на хвилі Радіо вільна Європа, створюють унікальний не лише в звуковому плані, а й політичному контексті твір). Перформерів з приймачами куратор розмістив навпроти робіт Віталія Комарата Олександра Меламіда «Написання музики: паспорт» 1976 року, які є реакцією на заборону виїзду митців закордон (текст радянського пасторта з відмовою у виїзді було переведено у музичний твір).

Автори проекту «Sounding the Body Electric» (2012) сподіваються, що після такої масштабної репрезентації саунд-арту, людям вдасться краще зрозуміти електронну музику, передбачити хід її розвитку, проаналізувавши можливості сьогодні та 50 років тому, коли створювалась Експериментальна студія Польського радіо.

Відео з лекції можна подивитись тут: http://vimeo.com/user4798027

Записала Тетяна Середюк

КОНСПЕКТИ ЛЕКЦІЙ ТА РЕПОРТАЖІ РОЗРОБЛЕНО СПІЛЬНО З ПЛАТФОРМОЮ

http://platfor.ma/blogs/culturalproject/